Остання корекція: 14.07.2005	/8 1 2 3 4 5
Вперше опубліковано: 14.07.2005
Сторінку відкрито: 650	Коментарiв: 0ДодатиЧитатиДопомога
МОЄ ЖИТТЯСмуток

ВИДУМАНА РОЗПОВІДЬ

Інше в підрозділі :

 Де воно - кохання ...[2004-05-05]  А хто ж тоді я ...[2005-04-04]  Що зі світом ...[2005-05-31]  Про сонечко ...[2005-06-01]  Про "морозиво"[2005-06-01]  Довіра[2005-06-12]  Поїздка до Харкова (reloading) ... [2005-07-07]  "Загаслий вогонь"[2005-11-10]  "Гортаю книгу пам'яті своєї ..."[2006-01-19]  Кто же он такой, романтик...[2006-01-23]

ВИДУМАНА РОЗПОВІДЬ

16.05.2006

втомився. збираю речі. забираю зі столу ключі, витаскую з шухляди папери (треба буде вдома ще попрацювати), перевіряю наявність гаманця в внутрішноьому комірці піджаку. Все на місці - можна вирушати додому. видався важкий день. Хочеться побачити родину ... посміхаюся, задумавшись про те яким радим буде бачити мене Богданчик на порозі *).

Коли затримуюся навіть на 5 хвилин - він вже сидить біля будинку з м"ячиком, вертить його в руках ... трішечки сумний, скучає мабуть ... помічає машину і мене за кермом - зпохватується, вбігає в дім і вже через мить виводить втомлену Олесю за руку. Олесі я не дозволяю покищо працювати на компанію, не хочу аби Богдана виховуваля няня, нехай буде рідна матір, а потім в садочок - вчитиметься спілкуватися з однолітками. Нічого йому бути некомунікабельним, як то буває з дітьми що не ходять до садику.

відчиняю двері офісу ... як завше - обертаюся, перевіряю очима чи не полишив щось потрібне (завжди в самому кінці виникає відчуття що щось забув, і що то неодмінно якась дуже важлива річ). Здається все добре. Прикриваю двері офісу. Позаду чую кроки - обертаюся. О, Нестор Петрович!

- Несторе Петровичу, вас підвезти?
- Олексе, ти чому це затримуєшся, Богдан плакати не буде?
- Та не буде, у нас з ним чоловіча угода, ну ти розумієш ... то як з транспортом?
- ... не хвилюйся, Вітусік звонила, сказала що заїде по мене опів на сьому.
- Тобі добше, жінка за кермом, дітей покищо нема, щасливий мабуть, але я щасливіший - у всьому є своє чудесне і прекрасне )
- Так, але інколи хочеться й собі малечу, але ж жінка у мене бізнес-леді, як то кажуть ) ... заробляє і покищо не збирається зупинятися.
- і як ви так не сваритеся, не розумію, обідва на нервах повинні бути ввечері ... ти подумай про мою пропозицію відносно неділі!
- Думаю, але ж ти знаєш як Вітусік до цього ставиться
- Знаю, але часом все міняється, повір, і діти будуть і час ... і на життя іншими очима буде гледіти.
- Ну. добре, ти давай, їдь, поспішай, ато Богда забуде про домовленість, та й Олеся заревнує ... ))) жарт! )
- Ми з Олесею один в одному впевнені і довіряємо у всьому, ти сам це бачиш і знаєш, 7 років щасливі - не кожному так вдається ...
- Ну то так є справді, я з першою 5 років натерпівці, що не витримав ...
- Ой, Несторе, це хто кого не витримав ) ... добре, я поїхав, приємного тобі вечору, передавай Вітусі привіт від мене.
- Добре, дозавтрім.

Зачиняю офіс на ключ. Поспішаю до виходу. 4-тий поверх. Ліфтом не користуюся - люблю пройтися ... Служба безпеки при виході.

- Леоніде, 43-тій офіс можеш ставити на систему, я останній.
- Добре, Олексій Олексійович. Приємно відпочити вдома.
- Та й вам тут не скучати, хлопці. До ранку ще довго *)
- Угу.
- Ага.
- Що у вас за звичка передражнюватися?
- А у вас?
- Навчилися від вас ...
- Ну да, всі ви так кажете *)
- Кажемо, бо то правда. Добре що ще своїм "ась-ась" на наше питання не відповіли. Ато би ми вам дали прочухана.
- Ой, прикольні ви, хлопці, весело з вами - але мушу бігти.
- Та й нам весело, розуміємо вас, біжіть ...
- Не забудьте, що в суботу ви запрошені на мій пікнік
- Та ми вже би пішли хоч зараз ...
- Ок! Розраховую на вас.

Виходжу. Біля своєї машини стоїть стривожений Нестор Петрович, споглядає на Віту, яка щось копошиться в машині.

- Вітусік, привіт. Що сталося? Допомогти чимось?
- Привіт. Давненько не бачилися, пікнік в суботу ще не відмінив?
- Не відмінив, маю надію прийдете обидва.
- Прийдемо, а про допомогу ... це так, незначні проблеми, за 5 хвилин все буде ОК.
- Несторе, ти би сідав в машину, чи повітря любиш ... загазоване ))
- Так! Олексе, давай про забруднення тему піднімати не будемо. Хто-хто, а ти своїм "танком" її так брудниш що годі й сперечатися.
- Та ладно тобі, простенька напів-спортивна машинка...
- Ага, напів ... 375 "коників", як скажеш щось ))
- Скажу )) Пока вам. Вітусік - про суботу не забудь. Об одинадцятій ранку на старому місці, я буду пізніше, з Харківської треба буде наших декілька чоловік ще забрати ...
- Олекса, тобі не здається що ти занадто затримуєшся сьогодні? Йди вже, йди ... ))
- Ок. Ще раз - приємного завершення вечору.

Посміхаюся. Декілька секунд витримую паузу. Знову посміхаюся, махаю рукою, і рушаю до нашої підземної парковки. Все як завше, контроль, входжу, сідаю, виїзджаю, картка, і .............. місто, чуже й водночас мої місто. Маю надію не буде заторів, хоча, я ж спізнююся, в такий час вже заторив, як правило, немає.

Доїзджаю до поселення, останній міст, звертаю на нього, телефонує мобільний ... Олеся, підіймаю слухавку ...

- Привіт, ми вже зачекалися, Богданчик майже плаче.
- Ой, Олесю, я ж казав що можу спізнитися, підїзджаю, зараз б.......

....... Олеся чує в слухавці короткі гудки, стискається сердце, перевертається світ ...

в іншому місці, майже в той самий час

Достало. Які ці "старики" тупі і нікчемні. Думають тільки про себе. Зроби те, зроби се. О дев"ятій бути вдома. ПРО мене подумали? Я вже дорослий, мені 14 років, я можу відповідати за себе САМ. О дев"ятій! Ха. Да пошли ви!... Вночі не повернуся навіть, та вам і наплювати буде. Ніколи не повернуся ... от тоді побачимо, хто з нас краще знає життя. Як дорослі - так розумніші?! До такого ваш розум не дійшов ще мабуть. Бити право маєте, не відпускати - маєте, використовувати мене - маєте, самі п"яні валяються ... а що я маю? а я маю о дев"ятій повернутися? ЩАЗ!

14-ти років, приємної зовнішності хлопчина, - Толя виходить з хати, вигляд якої м"яко кажучи нікчемний: давно не ремонтовано, не білено, як вона тільки стоїть ... Що це з ним. Похмурий, на обличчі видко сліди витертих сліз. Зупиняється. Обертається до хати ... довго дивиться, може хвилин пройшло 5, та не для нього. Він прийняв рішення, не важке й не легке - померти. Тільки в цьому він бачить вихід. Думав багато, якщо просто втікти з дому, поверне міліція. Втруге втече - і знову повернуть. Далі по колу - це не життя ... Вдома щоразу його буде чекати сильне побиття і закриття в коморі на декілька діб, за чей час синці майже сходять, а до пропадання зі школи на 2-3 дні всі звиклися, а питати в нього ... та хто що буде питати, з дітьми алкоголіків дружби заводити не заведено, вчителям взагалі наплювати ... суспільство міняється - міняються цінності, міняються пріоритети, погляди, тепер роби свою справу і отримуй гроші ... ... демократія ... капіталізм (???) ... совість не в моді, відвертість не в моді ... модно бути крутим, модно крутити "ухти-ахти" в 12 років, модно робити аборти в 14 років, одна однокласниця Толіка два тижні тому саме так і поступила - і що тепер ... а була ж розумна, найгарніша, скромна дівчина, так йому подобалася ... тепер кокетлива, стервозна, крутить романи з студентами, не ночує через раз вдома, останній час любить боляче підкалувати Толю, а він прощав і прощає їй ... Але не зміг вибачити батькам, це найболючіше для нього зараз ... в голові тільки смерть ... Тож його зчезнення помічати не будуть, а міліція зверне увагу що щось не так лише після десятка повернень, далі - відберуть права у батьків, привіт - інтернат, перші кражі, драки ... і ніякого світла на нормальне життя по виходу з цього жахливого місця ... полишилося одне - закінчити з цим зараз одного разу і назавжди.

вирішено. Толя опускає голову, розвертається і йде геть, жодного разу не обернувшися назад ... проходить мимо декількох дорослих людей, розуміє що вони позаду нього починають саме про нього й говорити, показувати пальцями ... він ізгой суспільства, кому такі потрібні ... нікому хоча ... він проходить мимо красивого будинку, гарно прибрано на подвір"ї, бігає трирічний Богдан з м"ячиком ... Толя зупиняється, починає згадувати всі чудові моменти, що його пов"язували з цим подвір"ям, тут його завжди могли вислухати, посміхнутися, підтримати, показати цікавий мультик, а Богдан завжди такий чемний до нього ... завжди про щось намагається поговорити, хоча Толя погано ще розумів його щебетання ... може заради цих приємних моментів життя варто зупинитися? може полишитися тут, ще раз про все подумати, поговорити з дядьою Олексою ще раз, саме на тему смерті та життя ... ця людина справді для нього розумна, авторитетна, приємна ... Він відчуває як стікає сльоза по лівій щоці, хоча не відчуває що почав плакати ... сьогодні він вже плакав, тому й не відчуває. Сльоза трохи лоскотна на щоці ... зупиняється на граю обличчя і чогось очікує ... очікує другу, і з"єднавшися - разом падають на землю ...

"ні, я дорослий, я прийняв рішення, я знаю що дядько Олекса зрозуміє мій вчинок" - подумав Толя, і закривши очі робить декілька кроків вперед ...

знову відкриває вже повністю засльозені очі, дорогу видко як через пелену ... занімівші ноги, не відчуваючи їх, він йде далі ... дит.садок, магазини, школа ... ось він ... міст ні, він не зібрався кидатися з висоти, він не зібрався удавитися, він не вскрив собі вєни ... він просто ліг трохи ніжче самої верхньої точки мосту, закриває очі, і молитися до Бога, про Якого не раз чув від дядька Олексія ... ...

Рік поспіль. 16.05.2007

- Я би хотів згадати сьогодні, - мовив Олексій Олексійович, - що я постійно згадую веселого і відкритого хлопчиська Толіка. Я можу винити себе в тому що саме під колесами моєї машини він загинув рівно рік тому, і ви можете мене в цьому винити. А маєте право стверджувати, що така була моя та його доля. Та для мене, той випадок став ще одним доказом відсутності останньої ... Я приймаю свою вину в одному, що не зміг вчасно вкласти в його молоде сердце прагнення жити і вірити в Бога. Він міг прожити гарне життя, але зробив хибний крок, - на очах Олексія з"явилися сльози. - Вибачте, мене, я не можу стриматися, я його сильно любив, стільки хотів ще з ним поспілкуватися ...

© Дідок Олександр aka INformEx. 09.07.2005, 14:30 - 19:57
"інколи ми робимо хибні кроки, вважаємо що вони правильні.
інколи списуємо негаразди в житті на пусте слово під назвою "доля".
інколи нам просто хочеться потішитися, що ми не винні і залежні від чогось ...
інколи ми не помічаємо щось прекрасне в оточуючих нас людях і відштовхуємо за першою оцінкою:
він не так відповів, він не те сказав, він не так одягнений, його зовнішність ляклива для мене.

ЯКЩО ТАК - ТО МИ ЗАГНИВАєМО ... і не варті називатися словом ЛЮДИНА.

просто - СМУТОК ..."

(14.07.2005 04:30) далі буде.

 "Не думаючи жити/філософія сучасного життя"

[2006-10-23] Майстерно знайдені слова, І все, тепер вона твоя, Лише на ніч, як ти й шукав Бо в ритмі танцю тіло ти жадав. Засмагле тіло, вогник у очах ... Такого ти не бачив навіть уві снах. Примножує сп"яніння дискотечний вогник Полишиться у пам"яті цей спогад??? Тебе це не обходить - днем жив ...

 "Пам'ятаю..."

[2006-06-07] Я досі відчуваю присмак твоїх губ. Цілунок перший ріже мою пам"ять. Забувся лише сердця твого-мого стук. Тепер - не розумію ким для тебе став я. Закинутою іграшкою, хлопцем чи рабом ... Вчорашнім днем, слізьми, коханням, пустотою? Можливо вигадав тебе я сам цілком ... Та мрію полишитися ...

 Швидкі пальчики 05

[2003-01-01] Людині властива лінь. Всі ми люди, а отже лінюхи. В кінці кінців лінь - це рушій прогресу, а оскільки ми ліниві, то рухаємо прогрес. Зробимо в цьому напрямку ще декілька кроків. Прогресивних, з ...

 Швидкі пальчики 03

[2003-01-01] На жаль, знову все наосліп, бо не маю ні ваших побажань, ані критики. Тому сьогодні розповім про те, що називається “додатковими можливостями форматування”. Веб-сто ...

 HTML Digest 06

[2003-01-01] ГОСТЯ З МАЙБУТНЬОГО Дехто схильний називати цю річ “дебілкою”, дехто (чия професія гордо закінчується на “...ер”: маклер, брокер, дилер... міліціонер...?...) не може без неї жити, а де ...

Ідея проекту, програмування, HTML, CSS, дизайн, редагування та переклад текстів - Дідок Олександр.
Велика подяка Українській Банерній Мережі за показ банерів,
всім, хто приймає участь у розвитку сайту та його наповненні матеріалами!
©Дідок Олександр Олександрович. 1997-2007